- Анна Фесенко, колишня PR-менеджерка українського футбольного клубу «Шахтар» Донецьк, у 2022 році була змушена втекти зі своєї батьківщини разом із сином через війну і зрештою знайшла новий прихисток у Констанці.
- Початок життя в Німеччині був для неї складним, особливо через складну бюрократію, яка стала великою перешкодою. Однак вона змогла подолати ці труднощі завдяки підтримці своєї сестри, яка вже жила в Констанці, та добре організованої української спільноти.
- Її активна участь у міжкультурній комунікації проявляється у численних проєктах, серед яких організація великого українського свята в Констанці, що об’єднало людей різного походження.
- Завдяки своєму професійному досвіду вона сьогодні працює над тим, щоб долати культурні бар’єри та сприяти інтеграції мігрантів через волонтерську діяльність.
- Особливо важливим для неї є сприяння рівності та рівних можливостей для всіх біженців, незалежно від їхнього походження, а також більше уваги до культурного розмаїття у школах і державних установах.
- Анна Фесенко вважає різноманітність у суспільстві збагаченням і бажає більш справедливого визнання закордонних кваліфікацій, а також підвищення обізнаності суспільства про потенціал, який приносять мігранти.
Анна Фесенко пройшла довгий шлях. Народжена в Росії та виросла в Україні, вона працювала PR-менеджером у міжнародному футболі та в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), перш ніж російська агресія змусила її переїхати до Німеччини1. Її історія сповнена професійних змін, особистих викликів та бажання змінити своє нове оточення на краще. У розмові вона ділиться своїм досвідом, переживаннями та мріями на майбутнє.
Анно, дякую, що знайшли час для цього інтерв’ю. Ви працювали в Україні в різних сферах, зокрема у «Шахтарі» Донецьк і в ОБСЄ. Що змусило вас залишити свою батьківщину та переїхати до Німеччини?
Війна зрештою визначила моє рішення залишити Україну. Хоча війна на сході України почалася ще у 2014 році, 2022 рік став особливо важким моментом. Мій син, якому тоді було шість років, одного разу вночі прокинувся від кошмару. Він кричав і боявся. У той момент я зрозуміла, що повинна забезпечити його безпеку. Ми жили у дедалі небезпечнішому середовищі. Йшлося не лише про мене, а насамперед про нього. Це був переломний момент.
Напевно, це було дуже складне рішення. Як ви пережили втечу до Німеччини?
Це був нестабільний і емоційно напружений період. Ми втекли через Румунію. Подорож була фізично виснажливою та морально складною. Нам довелося пристосовуватися до нових умов і багато чого не знати. Я сподівалася, що це буде тимчасово — кілька тижнів, можливо, місяців. Але швидко стало зрозуміло, що це триватиме значно довше. Коли ми прибули до Констанца, ми були виснажені, але вдячні за безпеку.
Як вам вдалося освоїтися в Констанці? Які були найбільші труднощі?
Найбільшим викликом була бюрократія. Не лише мова, а й система ставила перед нами перепони. У Німеччині є багато бюрократичних труднощів, які можуть бути пригнічуючими. На початку мені дуже допомагала сестра, яка вже давно жила в Констанці й краще знала систему. Також дітям довелося звикати до нової школи, що було не завжди легко для мого сина. Це було велике випробування, але тепер я добре інтегрувалася в громаду.
Українська громада в Констанці складає приблизно 40% від усіх біженців. Як почувається громада тут?
Українська громада добре організована. У нас є група в Telegram, де близько 2 500 учасників, і вона дуже активна. Але є й інші групи мігрантів, з якими ми співпрацюємо, наприклад афганці чи сирійці. Я беру участь у міжкультурній мережі в Констанці, яка об’єднує різні громади. Важливо, щоб ці спільноти підтримували одна одну, і я почуваюся тут добре інтегрованою.
Як ви налагоджуєте взаємну підтримку та знайомство?
Ми організовуємо багато заходів. Великим успіхом стало святкування Івана Купала, яке ми минулого року провели на Танненгофі. Це була грандіозна подія з музикою, танцями та традиційною українською кухнею. Було близько 150–200 людей. Весь захід був організований на волонтерських засадах. Це була чудова можливість представити українську культуру в Констанці та об’єднати людей.
Це звучить як велике досягнення. Що ви бажаєте для майбутнього української громади та суспільства в Констанці?z?
Я бажаю більше справедливості у підтримці біженців. Україна отримала багато допомоги, але й інші біженці заслуговують на таку саму підтримку. Я сподіваюся, що буде досягнуто рівноправності, і потреби всіх мігрантів будуть визнані. Це стосується не лише України, але й інших груп, які тут живуть. Крім того, я хочу більше підтримки для міжкультурної чутливості, особливо в школах та органах влади. Потрібно краще розуміти різні культури, щоб справді сприяти інтеграції.
Ви згадали про свій професійний досвід. Яку роботу ви шукали в Німеччині?
Після приїзду я шукала можливості застосувати свій досвід. Я знала, що визнання моїх кваліфікацій може бути проблемою, але була готова до цього. Спочатку я працювала волонтером у Caritas, де допомагала біженцям і мігрантам. Йшлося про подолання культурних бар’єрів і створення мостів, і це допомогло мені знайти своє місце в цьому місті.
У Caritas ви також займалися міжкультурною комунікацією. Чому ця тема для вас така важлива?
Міжкультурна комунікація дуже важлива, особливо у глобалізованому світі. Як мігрантка, я сама відчула, наскільки складно адаптуватися до нової культури. Багато непорозумінь виникає через різні культурні норми. Йдеться не лише про мову, але й про культурні перспективи. У своїй роботі в Caritas я зрозуміла, наскільки важливо розуміти ці відмінності, щоб уникати конфліктів і сприяти міжкультурному діалогу. Часто саме дрібниці мають великий вплив — як люди вітаються чи як сприймають час.
Ви також розповіли, що займаєтеся футболом у Констанці, зокрема у TVK. Як ви до цього прийшли?
Футбол завжди був важливою частиною мого життя, особливо завдяки роботі в «Шахтарі» Донецьк. Коли я переїхала до Констанца, я хотіла, щоб мій син знайшов спорт, який йому подобається. Тому записала його до TVK, місцевого футбольного клубу. Це було ідеальне місце для нього, щоб знайти нових друзів і стати частиною громади. А потім і я стала частиною цієї спільноти, допомагаючи волонтером на заходах та тренуваннях.
Тепер ви, так би мовити, перейшли з Ліги чемпіонів до районної ліги. Розкажіть, будь ласка, про свої завдання у «Шахтарі» Донецьк.
Я працювала в пресслужбі, головним чином у сфері PR і маркетингу. Також займалася зв’язками зі ЗМІ та була контактною особою для УЄФА. Я представляла клуб в інтерв’ю та організовувала різноманітні промоакції.
Отже, ви особисто були присутні на іграх?
Так, звісно. Це була велика частина моєї роботи. Я повинна була запрошувати представників ЗМІ на відкриті тренування, які проходили за день до матчів, і організовувати обов’язкові інтерв’ю після ігор, що часом було нелегко. Особливо після поразок багато гравців не хотіли давати інтерв’ю. Але загалом це був захоплюючий час, і я мала доступ до світу, про який багато хто мріє.
Ви багато років працювали у сфері футболу. Що сталося потім? Коли ви вирішили щось змінити?
У грудні 2018 року я вирішила, що хочу займатися чимось іншим. Я почала працювати в ОБСЄ. Зокрема, на дипломатичній місії в ролі офіцера зі зв’язків із громадськістю. Ми займалися медіа-роботою та організовували заходи для населення, щоб покращити розуміння конфлікту в Україні, російської агресії та протидіяти дезінформації.
Офіцери зі зв’язків із громадськістю в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) відповідають за публічну комунікацію та інформування про діяльність організації. Вони розробляють комунікаційні стратегії, інформаційні матеріали та організовують заходи, щоб ознайомити широку аудиторію з діяльністю ОБСЄ. Офіцери тісно співпрацюють із місцевими партнерами, політичними діячами та НУО для сприяння діалогу та підвищення видимості ініціатив ОБСЄ у сферах прав людини, демократії та безпеки.
Видається, що ви перенесли свої захоплення і в нове життя в Німеччині. Чого вам найбільше не вистачає з попереднього життя?
Найбільше я сумую за прямим спілкуванням із людьми, яке було частиною моєї роботи в Україні. Мені дуже подобалося спілкуватися з гравцями та організовувати міжнародні події у «Шахтарі». У Німеччині робоче середовище зовсім інше, і часто я відчуваю, що тут PR і медіаробота не мають такого значення, як в Україні. Але, попри відмінності, я знайшла свою нішу, особливо в галузі міжкультурної чутливості та координації волонтерської роботи.
Ви також згадали, що через ваше ім’я та походження стикалися з перешкодами у пошуку житла та роботи. Можете розповісти більше?
Це був складний досвід, особливо під час пошуку житла. Я часто відчувала, що моє прізвище «Фесенко» ставить мене в невигідне становище. Дослідження показують, що люди з іноземними іменами мають більше труднощів у пошуку житла, і я це відчула на собі. Також на роботі: це розчаровує, коли як мігрантці мені здається, що мені менше довіряють, попри багаторічний міжнародний досвід.
Які ваші побажання на майбутнє — як особисті, так і для Констанца?
Я сподіваюся, що зможу повністю використати свій досвід у Німеччині. Визнання закордонних кваліфікацій — це велика проблема, і я сподіваюся, що тут щось зміниться. Для Констанца я бажаю більше розуміння та прийняття мігрантів. Йдеться не лише про мову чи культурні відмінності, але й про те, як ми як суспільство можемо об’єднатися. Потрібно більше міжкультурної чутливості, не лише в органах влади, а й у школах. Діти повинні з раннього віку навчатися, що різноманітність — це сила, а не виклик. Я сподіваюся, що моя історія надихне інших і покаже, наскільки важливо будувати мости та цінувати різноманітність. Це не завжди легко, але це того варте.
- Примітка щодо прозорості: Ця стаття була перекладена англійською мовою за допомогою ChatGPT. ↩︎
Du willst mehr karla?
Werde jetzt Mitglied auf Steady und gestalte mit uns neuen Lokaljournalismus für Konstanz.
Oder unterstütze uns mit einer Spende über Paypal.
